|
|
Глосарій термінів Європейського Союзу |
КНИЖКИ З ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ВИДАВНИЦТВА "К.І.С." |
французький політик, міністр зовнішньої торгівлі, прем’єр-міністр Франції, один з творців європейського Економічного та монетарного союзу. Перебуваючи на посаді віце-президента Єврокомісії (1967–1972), керував підготуванням так званого “Меморандуму Бара” (1969) – плану монетарної стабільності в Європі. Головними засадами цього документа стали: співпраця країн-членів у валютній сфері; фінансова допомога країнам з валютними проблемами; економічне зближення, як база для подальшої фінансової інтеграції.
Європейський Союз визначив безпеку харчових продуктів одним з головних пріоритетів своєї політики. Це основна мета, яку слід завважувати в різних сферах діяльності Спільноти, як-от спільна сільськогосподарська політика, зокрема та її ділянка, що стосується розвитку села; захист природного довкілля, охорона здоров’я, захист споживачів та внутрішній ринок.
Публічні дебати, зініційовані зеленою книгою про головні принципи безпеки харчових продуктів, привели до появи в січні 2000 року відповідної білої книги. Вона стала важливим кроком на шляху до ухвалення нового закону про харчові продукти. В цьому документі Комісія оголосила про розроблення правових рамок, які охоплюватимуть весь харчовий ланцюг – “від лану до столу” – відповідно до глобального, інтегрованого підходу. За цією логікою, безпека харчових продуктів – це й здоров’я тварин та їхнє харчування, захист тварин та їхній добробут, ветеринарний контроль і піклування про здоров’я рослин, і дотримання санітарних норм за обробки та приготування харчових продуктів. У Білій книзі також наголошується на необхідності діалогу зі споживачами, яких треба слухати, навчати й інформувати.
У лютому 2002 року ухвалено постанову, що заклала підвалини нового законодавства з безпеки харчових продуктів. Вона визначає п’ять основних загальних принципів:
Цією ж постановою засновано Європейське агентство з безпеки харчових продуктів. Його основними завданнями є надання незалежних наукових висновків стосовно безпеки харчових продуктів, збір та аналіз даних про будь-які потенційні або наявні ризики та підтримка постійного діалогу з громадськістю.
Концепція безперервного (гармонійного) розвитку розуміє таке економічне зростання, що може забезпечити добробут суспільства в коротко-, середньо- і, найголовніше, довгостроковій перспективі. В її основі лежить переконання, що задоволення сьогоднішніх потреб не повинно ставити під загрозу майбутній добробут. Маастрихтський договір підтвердив надзвичайно важливий для забезпечення безперервного розвитку принцип врахування проблем довкілля у розробці та реалізації політики в інших галузях (тому термін “гармонійни розвиток”, у сенсі гармонії з природою, йомовірно, точніше передає суть концепції “sustainable development”).
Стратегію безперервного розвитку Європейського Союзу ухвалили в травні 2001 року. Вона набула міжнародного виміру після схвалення Комісією в 2002 році всесвітнього партнерства заради безперервного розвитку. В серпні – вересні 2002 року на всесвітньому саміті ООН з безперервного розвитку в місті Йоганнесбурзі (Південна Африка) були визначені нові цілі, робочі програми і терміни в таких сферах, як прісна вода, океани, рибні ресурси, біологічне різноманіття, хімічні речовини, енергетика, безперервні виробництво та споживання. Європейський Союз зобов’язався піти в цій галузі навіть далі визначених на саміті цілей.
Коли Європейська Комісія в новому складі заступила на посаду в листопаді 2004 року, ЄС вирішив переглянути свою стратегію безперервного розвитку з огляду на численні зміни, які сталися відколи її було ухвалено.
Білі книги Європейської Комісії містять пропозиції щодо діяльності Спільноти. Це розроблені експертами та офіційними службами конкретні напрямки політики. У деяких випадках, появі білої книги передує публікація відповідної зеленої книги, мета якої – започаткувати консультаційний процес на європейському рівні. Прикладом можуть слугувати такі білі книги Комісії: про завершення формування спільного ринку; “Зростання, конкурентоспроможність і зайнятість”; про зближення законодавства асоційованих держав Центральної та Східної Європи у сферах, що стосуються спільного ринку тощо. Якщо Рада підтримує білу книгу, вона може стати програмою дій Союзу у відповідній сфері.
французький політик, кілька разів був прем’єр-міністром та міністром закордонних справ Франції. Разом з Ж. Жоресом заснував газету “Юманіте”. Лавреат Нобелівської премії Миру (1926 рік). Один з “батьків-фундаторів” європейської інтеграції. Був прихильником “Федеративної Європи”, концепцію якої запропонував Лізі Націй 1929 року. У документі, званому “Меморандумом Бріана”, пропонував створити “тривалі уряди солідарності на базі міжнародних угод”. 20 тис. км нових кордонів, що виникли в Європі внаслідок Версальського миру, вважав негативним явищем. Стверджував, що у федеративній Європі держави-члени мають зберігати свій суверенітет і цілковиту політичну незалежність, однак слід забезпечити вільне переміщення товарів, капіталів та осіб. Проте Ліга Націй не зважила на пропозицію Бріана.
Всі надходження ЄС та його видатки вносять до бюджету Спільноти на основі щорічних прогнозів. Втім винятком з цього правила є фінансування операційних витрат, пов’язаних з реалізацією положень розділів V та VI Договору про ЄС, яке може здійснюватися коштом країн-членів. В основу бюджету Спільноти покладено кілька принципів, зокрема:
Комісія готує проект бюджету і направляє його в Раду міністрів, яка розділяє бюджетні повноваження з Європейським Парламентом. Від класифікація витрат залежить, котра з цих двох інституцій визначатиме долю тієї чи іншої статті. Проте бюджет загалом затверджує або відхиляє Європейський Парламент; закон про бюджет набуває чинності після того, як його підписує президент Парламенту. Якщо Парламент не затверджує бюджет, Спільнота функціонує за місячним бюджетом, розрахованим на торішній базі, аж доки не буде ухвалений новий бюджет.
На 2003 рік (останній рік перед розширенням ЄС) бюджет Спільноти був визначений у розмірі 97,5 млрд. євро. Близько половини бюджетних коштів витрачається на виконання завдань спільної сільськогосподарської політики ЄС; ще третина спрямовується на структурні заходи – розвиток найбідніших реґіонів, соціально-економічна перебудова проблемних реґіонів та боротьба з безробіттям. Решта коштів (приблизно 20%) розподіляються між внутрішніми потребами (науково-дослідні програми, енергетика, ядерна безпека, охорона довкілля, освіта і професійна підготовка, молодіжні та культурні програми, захист споживачів, транс’європейські мережі тощо) та зовнішньою діяльністю Союзу (зокрема, допомога країнам-кандидатам і третім країнам).
Спершу бюджет організації формувався з внесків країн-членів, але на початку 1970-х років була створена система власних ресурсів Спільноти.
Починаючи з 1988 року, річний бюджет ЄС визначається згідно з середньотерміновими фінансовими перспективами (перспективний фінансовий прогноз), які обмежують річні витрати. На Берлінському саміті в березні 1999 року глави держав та урядів ухвалили нову фінансову перспективу розвитку бюджету ЄС на період 2000-2006 рр.; 2003 року її поправили у зв’язку з розширенням ЄС. Наразі триває робота над новою фінансовою перспективою на період з 2007 по 2013 рр.