Н

НАТО (Організація північноатлантичного договору)

North Atlantic Treaty Organisation, NATO

Організація Північноатлантичного договору (вживається також назви “Північноатлантичний альянс” або “НАТО”) заснована 1949 року, її штаб-квартира розташована в Брюсселі. До складу НАТО входить 26 країн: країни-члени ЄС (крім Австрії, Ірландії, Кіпру, Мальти, Фінляндії та Швеції), кандидати до ЄС – Болгарія, Румунія і Туреччина, а також Канада, США, Ісландія та Норвегія. Головною метою Північноатлантичного договору є забезпечення свободи і безпеки країн-учасниць політичними та воєнними засобами.

Політика ЄС формується з урахуванням зобов’язань, що мають деякі країни Союзу у зв’язку з членством у НАТО, і не суперечить спільній оборонній та безпековій політиці, яку провадить НАТО.

http://www.nato.int/

Недискримінації принцип

Non-discrimination principle

гарантує однакове ставлення до людей, незалежно від їхньої національності, статі, расової належності чи етнічного походження, релігії або вірувань, фізичних вад, віку чи сексуальної орієнтації.

Стаття 12 Договору про заснування Європейської Спільноти (колишня стаття 6) оголошує поза законом будь-яку дискримінацію за національністю. Згідно з Амстердамським договором в Договорі про заснування Європейської Спільноти з’явилась нова 13-а стаття, спрямована на зміцнення принципу недискримінації та поширення його на інші перелічені вище випадки. Європейська Конституція (стаття 81), поряд із обмеженням прав за національністю, в явному вигляді забороняє дискримінацію “за статтю, расою, кольором, етнічним або соціальним походженням, генетичними власти­востями, мовою, релігією чи віруваннями, політичними або іншими поглядами, приналежністю до національної меншини, власністю, народженням, неспроможністю, віком або сексуальною орієнтацією.”

Ніццький договір

Treaty of Nice

змінює окремі положення Договору про Європейський Союз, Договору про заснування Європейської Спільноти та деяких пов’язаних з ними законодавчих актів. Ухвалили в грудні 2000 року на засіданні Європейської Ради в Ніці; підписали 26 лютого 2001 року. Ніццький договір є результатом роботи міжурядової конференції, що відкрилася у лютому 2000 року, і завданням якої було підготувати європейські інституції до розширення.

Головні зміни полягають в обмеженні складу Комісії, розширенні сфери застосування кваліфікованої більшості, визначенні нової ваги голосів у Раді міністрів, реформування процедури тіснішої співпраці. Окрім цих чотирьох ключових питань, велику увагу приділено спрощенню договорів, розподілові повноважень, леґітимізації Хартії основних прав та визначенню ролі національних парламентів. До договору додається Декларація про майбутнє Союзу (Ніццька декларація), де визначено подальші кроки інституційної реформи.

Ніццький договір ратифікували всі держави-члени, і вона набрала чинності 1 лютого 2003 року.