|
|
Глосарій термінів Європейського Союзу |
КНИЖКИ З ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ВИДАВНИЦТВА "К.І.С." |
програма Європейського Союзу на допомогу новим незалежним державам Східної Європи і Центральної Азії (колишні республіки Радянського Союзу, крім країн Балтії) в перехідний період. Розпочалася 1991 року; до 2003 року включала і Монголію. Сприяє передаванню знань і умінь; фінансує різноманітні проекти з надання консультативної допомоги, професійної виучки, допомоги у створення правової та нормативної бази, налагодження партнерських стосунків, створення нових і реорганізації наявних інститутів. Програма “ТАСІС” фінансує проекти в різних сферах, а саме: інституційна, правова і адміністративна реформа; розвиток приватного сектора і підтримка економічного розвитку; пом’якшення соціальних наслідків перехідного періоду; охорона довкілля та керування природними ресурсами; розвиток села та ядерна безпека.
головна директива в галузі авдіовізуального мовлення в Європейському Союзі, ухвалена 1989 року й оновлена 1997-го. Визначає правила телемовлення в масштабах європейського єдиного ринку. Директива вимагає від держав-членів, щоб їхнє національне законодавство гарантувало:
Директива також містить докладні правила щодо змісту й частости показу реклами на телебаченні.
Зараз директива “Телебачення без кордонів” переглядається і невдовзі зазнає чергового оновлення відповідно до швидкозмінних реалій сучасного телемовлення.
Схема співпраці між країнами ЄС і країнами-партнерами в галузі вищої освіти. “ТЕМПУС” – транс’європейська програма взаємообмінів між університетами (Trans-European Mobility Programme for University Studies, TEMPUS), розпочалася 1990 року на підтримку реформи вищої освіти в країнах Центральної та Східної Європи; відтоді вона тричі оновлювалась (“ТЕМПУС ІІ”, “ТЕМПУС Ііbis” і “ТЕМПУС ІІІ” – на 2000 – 2006 рр.). Нині до країн-партнерів ЄС у цій програмі належать західнобалканські країни, країни Східної Європи та Центральної Азії (так звані “країни “ТАСІС”) і країни Середземномор’я.
поглиблення інтеграції між декількома, не всіма, країнами-членами в окремих галузях політики.
Щоб заохочувати тіснішу співпрацю між країнами Європейського Союзу, які прагнуть більшої інтеграції, ніж це передбачено договорами (в соціальній сфері, скасуванні прикордонного контролю тощо) створювались різні механізми, зокрема Договір з соціальної політики та Шенгенська угода. Це дало країнам-членам змогу просуватися швидше або іншими напрямками поза інституційними рамками Європейського Союзу.
Амстердамський договір узаконив використання таких інструментів у межах ЄС, внісши термін “тісніша співпраця” в Договір про Європейський Союз (ДЄС) і Договір про заснування Європейської Спільноти (ДЗЄС).
“Тіснішою співпрацею” вважається лише така взаємодія держав-членів, яка відповідає певним критеріям, а саме:
Застосування механізму тіснішої співпраці згідно з ДЗЄС (перший стовп) на пропозицію Комісії і після консультацій з Європейським Парламентом ухвалює Рада міністрів кваліфікованою більшістю голосів.
Метою тіснішої співпраці в рамках ДЄС згідно з Амстердамським договором є формування зони свободи, безпеки та справедливості. На запит зацікавлених країн-членів, Рада міністрів дозволяє тіснішу співпрацю кваліфікованою більшістю, після того як запит буде подано на розгляд до Європейського Парламенту і висловить свою думку Комісія.
Згідно з Амстердамською угодою, країна-член завжди може стати на заваді застосуванню тіснішої співпраці, посилаючись на національні інтереси. І хоча Рада міністрів кваліфікованою більшістю може передати справу до Європейської Ради, остання ухвалює рішення тільки одностайно.
Ніццький договір запровадив суттєві зміни, а саме:
скасовано вимогу про те, що для тіснішої співпраці потрібна участь більшості країн-членів; відтепер мінімальна кількість учасників дорівнює восьми незалежно від кількості держав-членів;
держава-член уже не має змоги завадити іншим вдаватися до тіснішої співпраці;
можливість вдаватися до тіснішої співпраці в галузі спільної зовнішньої та безпекової політики (крім воєнних заходів та оборони).
концепція, яка виникла наприкінці 1980-років у зв’язку з програмою єдиного ринку. Щоб забезпечити функціонування великого ринку та свободу пересування товарів, капіталів, людей і послуг потрібні добре розвинені національні й реґіональні транспортні й комунікаційні мережі, пов’язані між собою сучасною та ефективною інфраструктурою. Транс’європейські мережі (ТЄМ) охоплюють три сфери:
Договір про Європейський Союз заклав законодавче підґрунтя транс’європейських мереж, як ключового елемента створення єдиного ринку та зміцнення економічної і соціальної згуртованості. З огляду на ці завдання, Спільнота розробляє директиви, в яких визначає цілі; пріоритети; проекти, що являють собою спільний інтерес; та широкий спектр заходів у трьох відповідних секторах (транспорт, енергетика і телекомунікації). На період 2000 – 2006 рр. бюджет, передбачений на проекти ТЄМ становить 4,6 мільярда єврів, до яких слід також додати внески з Європейського фонду реґіонального розвитку, Фонду гуртування, Європейського інвестиційного банку та Європейського інвестиційного фонду.
представляє Європейський Союз у зовнішніх відносинах в рамках спільної зовнішньої та безпекової політики. Історично до складу “Трійки” входили представники (міністри закордонних справ) країни – чинного президента Ради ЄС, а також попереднього і наступного президентства. Сучасний склад “Трійки” дещо змінено згідно з Амстердамським договором. Нині чинного президента Ради супроводжує, зазвичай, Верховний представник ЄС у справах спільної зовнішньої та безпекової політики і член Європейської Комісії.