В

Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової політики

High Representative for the CFSP

Посаду Верховного представника з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП) створили згідно з Амстердамським договором (набув чинності 1 травня 1999 року). Цю посаду обіймає генеральний секретар Ради ЄС, він допомагає країні–президентові в розв’язанні питань, пов’язаних зі спільною зовнішньою та безпековою політикою. Верховний представник має зробити позицію Союзу на міжнародній арені помітнішою та чіткішою завдяки її “персоніфікації”. Іноді його називають “пан/пані СЗБП” (Mr/Ms CFSP).

Верховний представник допомагає розробляти, готувати та виконувати політичні рішення Ради. На запит президента Ради може вести діалог з третьою стороною від імені Ради. Відколи запровадили посаду Верховного представника з питань СЗБП, роботою генерального секретаріату Ради опікується заступник генерального секретаря.

Європейська Конституція передбачає створення посади міністра закородонних справ ЄС, яка поєднає функції Верховного представника з питань СЗБП і члена Комісії з зовнішніх відносин.

Власні ресурси

Own resources

Кошти, що перераховують держави-члени у бюджет ЄС для фінансування його витрат.

Спершу бюджет ЄС, як будь-якої міжнародної організації, залежав від внесків країн-членів. Однак 21 квітня 1970 року було ухвалене рішення про створення власних ресурсів. З 1 січня 1978 року бюджет ЄС формується тільки з власних ресурсів.

Зазвичай виділяють чотири види власних ресурсів:

• мито на імпорт з третіх країн сільськогосподарської продукції та збори в рамках спільної організації ринку цукру (зокрема, на виробництво і зберігання);
• митні збори внаслідок застосування спільного митного тарифу на імпорт з третіх країн;
• “ПДВ-джерело”: відрахування від надходжень податку на додану вартість до національних бюджетів за гармонізованою ставкою. Вона становила 1% до 1999 ро­ку, та після ухвалення у вересні 2000 року нового рішення про власні ресурси, зменшилась до 0,75% у 2002 та 2003, і 0,5% у 2004. База відрахувань не може перевищувати 50% ВНП країни;
• так званий додатковий ресурс, оскільки його обсяг встановлюється залежно від трьох інших джерел наповнення бюджету. Він спирається на реальну платоспроможність держави-члена і полягає у відрахуванні певного відсотка від ВНП країни.

Перші два види надходжень називають традиційними власними ресурсами, з них починалося формування власного бюджету ЄС. ПДВ-джерело запровадили 1979 року, а “додатковий ресурс” – 1988 року.

2002 року дохідна частина бюджету ЄС становила 95,6 мільярда єврів, 43% яких – це відрахування від ВНП, 38,3% – з “ПДВ-джерела”, 14,8% – стягнення спільного мита, 1,8% – сільськогосподарські збори. Власні ресурси не повинні перевищувати 1,27% від сукупного ВНП держав-членів.

Існують ще й інші, хоча й менш вагомі джерела наповнення бюджету ЄС, а саме: надлишок з попереднього року; податки на прибутки службовців Євросоюзу; штрафи, які стягує Комісія, за порушення законів ЄС.