|
|
Глосарій термінів Європейського Союзу |
КНИЖКИ З ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ВИДАВНИЦТВА "К.І.С." |
Див. “Європейська стратегія зайнятості”.
Формулювання загальної ідеї та методів застосування принципу запобігання (шкоді) містяться в зверненні Європейської Комісії, ухваленому 2 лютого 2000 року.
Цей текст доповнює Білу книгу про безпеку харчових продуктів (січень 2000 року) та Картагенський протокол про біологічну безпеку, узгоджений у Монреалі в лютому 2000 року.
Комісія визначила особливі випадки, коли необхідно діяти за цим принципом:
Визначено також три правила, які виходять з принципу запобігання:
Наостанок Комісія хотіла б зазначити, що заходи, які є результатом застосування принципу запобігання, можуть набувати форми рішення діяти або втриматися від певних дій залежно від прийнятного рівня ризику. Цей принцип спрацював, наприклад, у випадку з генетично модифікованими організмами як мораторій, що набрав чинності 1999 року.
Положення про захист споживачів містяться в статті 153 Договору про заснування Європейської Спільноти (колишня стаття 129а), яку було додано Маастрихтським договором. Її положення відбивають прагнення забезпечити здоров’я, безпеку, захист економічних і юридичних інтересів споживачів та їхнє право на інформацію.
Забезпечити досягнення визначених у статті 153 цілей має стаття 95 (колишня стаття 100а). Остання вимагає застосовувати процедуру спільного ухвалювання рішень щодо заходів зближення законодавства країн-членів, спрямованих на довершення спільного ринку, які торкаються питань захисту споживачів.
Попередньо сповістивши Комісію, країна-член може запроваджувати суворіші, ніж визначено Спільнотою, заходи захисту споживачів, якщо вони не суперечать договорам.
організація, створена 1948 року для співпраці у сфері оборони та безпеки. Включає 28 країн з чотирма різними статусами: країни-члени, асоційовані члени, спостерігачі та асоційовані партнери. Всі держави ЄС мають статус країн-членів, крім Австрії, Данії, Фінляндії, Ірландії та Швеції, які належать до спостерігачів. Асоційовані члени – Ісландія, Норвегія, Польща, Туреччина, Угорщина та Чехія; асоційовані партнери – Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія.
Амстердамський договір зробив Західноєвропейський союз “невіддільною частиною розвитку Союзу”, надавши йому оперативні повноваження у сфері оборони. Західноєвропейський союз відіграв ключову роль у виконанні перших Петерсберзьких завдань на Балканах. Втім зараз він дедалі більше поступається своїми функціями підрозділам ЄС, що розвиваються в рамках спільної зовнішньої та безпекової політики. В листопаді 2000 року Рада міністрів безпеки Західноєвропейського союзу ухвалила рішення про поступове розформування цієї організації та передавання її повноважень відповідним структурам і агентствам ЄС. 1 січня 2002 року до Європейського Союзу відійшли такі установи Західноєвропейського союзу, як Інститут безпеки та супутниковий центр. Головна функція, що залишилась у Західноєвропейського союзу – колективна безпека; її передавання Європейському Союзові поки що відкладене.
Див. “Мессінська конференція”.
документи Комісії, що мають на меті ініціювати громадське обговорення та розпочати процес консультацій на європейському рівні з певної тематики (соціальна політика, єдина валюта, телекомунікації тощо). Результатом таких консультацій згодом може стати публікація офіційніших білих книг, де висновки дебатів узагальнені у формі практичних пропозицій Комісії.